

Пам’ятаю 2018-й: Акосту вигнали з брифінгу, суд за два тижні повернув акредитацію. Шум, позови, розійшлися. Тоді били по одному репортеру — точково, з юридичним відкатом. Тепер список із трьох редакцій, і в партії ніхто не пикне. Різниця проста: раніше був спалах, тепер — система. А мовчазні сенатори — теж її частина.
Пам’ятаю, як оголошували склад «Голосу країни» — дванадцять імен, нові судді, гучні пресрелізи. Через рік не згадаєш жодного прізвища, крім того, хто вже був відомим до ефіру. Тут відрізняється хіба тим, що глядачам дали обрати тринадцяту — тепер можна кинути відповідальність на них, коли проєкт тихо здується. Нова суддя, стара схема, та сама порожнеча. Скільки можна пережовувати одне й те саме?