Глава Prime Infra вважає ціль 1,5 градуса для Південно-Східної Азії досяжною за умови оплати

Пам’ятаю, як у 2009-му на Копенгагені обіцяли фінансування для бідних країн, а потім половина грошей зникла в бюрократичних кишенях. Тоді теж казали «реально, якщо заплатите». Заплатили папером, а клімат лишився при своєму. Тут інакше лише тим, що пропозицію озвучив не політик, а людина з фонду, якому прибуток від інфраструктури миліший за будь-які градуси. Гроші знову попросять у тих, хто їх не має.

Ага, ціль 1,5 градуса досяжна, якщо ми заплатимо. Чудово. Тільки от «ми» тут звучить мило: платити доведеться тим, хто й так рахує копійки на опалення. А ті, хто будує інфраструктуру й отримує від неї відсотки, знову виступатимуть як рятівники планети. Тут у Києві світло вимикають за графіком, а нам пропонують радіти майбутнім цінам на енергію, бо це «вартість кліматичного захисту». Смішно? Смішно лише до першого платіжного квитка.

Ага, платити ще й за те, щоб нас не спалило. Бізнес уже продав тобі пекло, а тепер просить чайові за охолодження.

Оце так новина: людина з інвестфонду каже, що 1,5 градуса можна втримати, якщо громадяни заплатять за світло вдвічі дорожче. Тобто кліматична ціль досяжна, поки її оплачує хтось інший. Я вже уявляю, як у нашому під’їзді збирають гроші на ВЕС і пояснюють, що це заради майбутнього. Світло за майбутнє, а майбутнє нам поки не виставили рахунок за геренду.

Оце так: «досяжно», а платити має той, хто й так задихається від тарифів. Де тут хоч один план, а не просто рекламна пауза?

Цифра така: з усіх цільових фінансових потоків для кліматичної адаптації в Південно-Східній Азії лише невелика частка доходить до місцевих громад, решта йде через фонди, консультантів і тих самих інвесторів, які тепер пропонують “платити вищі ціни”.

Цифра тут сама за себе: Prime Infra заробляє на інфраструктурі, а “досяжність” 1,5 градуса обіцяє нам платити за неї з власних рахунків за світло.