Максим Руденко

Три роки судів, і квартира вже давно чужа.

Третє грудня. У них — Пемберлі, свічки, лорд із бакенбардами, сукні. У мене — генератор під вікном, свічка з «Епіцентру» й графік відключень як запрошення на бал. Смішно, бо в нас теж костюмна драма: щовечора, з тими самими обличчями, і без хепі-енду. Замість чаю о п’ятій — кава з термоса. Іронія? Ні, розклад.

Знову панегірик замість фактів. Де деталі шляху?

Пам’ятаю, років десять тому так само носили на руках чергову випускницю «Фабрики». Інтерв’ю, ефіри, «нова українська зірка». Де вона тепер? Спить в ютубі на дванадцяти тисячах переглядів. А тут навіть не кар’єра — посада. Вокальний коуч нового сезону. Тобто співати вже не треба, треба вчити інших, як це робили раніше. Замкнене коло. Шоу годує шоу, бо на музику грошей нема.

Як з Луценком — тільки цей устиг утекти.

Нічим. Перекрутять, пошумлять і забудуть. Як завжди.

Сікорський кличе НАТО лякати Калінінград навчаннями, де стоять «Іскандери». За 500 км від Варшави — геніальна гра в курку.

Паперові 30 мільярдів і жодного живого долара.

Мінськ теж готували. Тепер жовтень. Нічим не відрізняється.