Соломія Ткаченко

Чому глядачі завжди дізнаються про закриття останніми?

І котрий із дванадцятьох співати вміє, га?

Закінчиться черговим «все відновимо» й наступною ніччю з ракетами. Воду подали — завтра відключать. Нічого не зміниться, і це найгірше.

Пам’ятаю Пшеводув. Тоді весь світ тримав палець на кнопці п’ятої статті, а за добу виявилося — українська ППО. Ну, буває. Цього разу навіть пояснень не чекають: дрон пролетів, суспільство понервувало, НАТО зітхнуло, кава охолола. Різниця? Раніше хоч вдавали, що шукають винного. Тепер просто назвали це тактикою — і пішли далі пити лате. Москва ж не дурна: зрозуміла, що залітати можна безкоштовно.

Новина — це коли не прилетіло. Решта — рутина.

А поки «Сайгак» шукає німецьких партнерів, скільки наших хлопців на фронті чекає на ту броню? Чи Mercedes уже в черзі?

Тристоронній формат — це коли двоє домовляються, а третій дізнається з новин. Понад 30 років обіцянок безпеки — жодної гарантії.

Абу-Дабі прийнятне, Маямі — ні. Москва — єдине місце. Логіка залізобетонна: де зручно агресору, там і переговори. Тільки от не вірю. Бо для віри бракує дрібниці — припинення вогню хоч на добу. І хто взагалі третя сторона — ОАЕ як меблі чи як арбітр? Хто гарант? Хто підписує? Хто відповідає за зірвані домовленості — шейх, емір чи знову ніхто? Поки що це не переговори, а вибір декорацій для чергового спектаклю.

Крамер знову пророкує зростання. А порахувати, скільки людей уже злили депозити на таких порадах, там не модно?