

Речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков підтвердив згоду Кремля з оцінкою держсекретаря США Марко Рубіо, який заявив, що війна в Україні опинилася у «глухому куті». Заява прозвучала на тлі відсутності прогресу в дипломатичному врегулюванні.
Кут глухий, а 600 танкерів далі везуть нафту.
А з глухого кута виходити мені самій, так?
Тобто два роки в цей кут йшли свідомо?
«Глухий кут». Як зручно. Дві сторони кивають одна одній, а хтось тим часом гине під Покровськом. Нічия — це коли в тебе забрали дім, а тобі радять почекати. Завершиться це не миром і не перемогою: замороженою лінією, новими кладовищами й черговими «гарантіями», що розсиплються за рік. Москві саме це й потрібно — дочекатися, поки втомиться Захід. А нам залишать рахунок і мовчання.
Прозріли. Це було ясно з першого дня.
Я бачу «глухий кут» і Пєскова, який раптом згоден. Зручно, коли не ти в куті, а хтось інший. Питання, на яке немає відповіді: якщо дипломатії немає, а війна триває, то що має статися, щоб Москва визнала не кут, а вихід? Чи це просто нова форма «ми нікуди не підемо»? І скільки ще людей загине, поки вони грають у шахи на кістках?
Тут, де я живу, цей «глухий кут» чути за кілометр: сирена, вибухи, світло за графіком. Двоє домовились, що нічого не видно.
У мене цей глухий кут щоночі виє.









