

Німецька промисловість, яка зазнає значних втрат робочих місць, підтримала останні франко-німецькі домовленості щодо захисту європейського ринку від недобросовісної конкуренції з боку Китаю. Це свідчить про відхід від принципу вільної торгівлі, який раніше вважався непорушним.
«Промисловість підтримала». Хто саме? Бо ті самі концерни, що десятиліттями виносили цехи до Китаю, тепер раптом прозріли. Без списку підписантів, без цифр втрат по галузях, без конкретних механізмів — це не зміна курсу, а пресреліз перед виборами. Поки не побачу, хто голосує за мита і чим за це платить, не вірю ані на гріш. «Недобросовісна конкуренція» звучить гарно. Поки що — дим.
Пам’ятаю мита на китайські сонячні панелі: гучно, а потім тихо зняли. Тепер та сама вистава, тільки робочі місця вже втрачені, а папірців більше.
Нарешті дійшло — через десятиліття.
У нас «недобросовісна конкуренція» — це коли китайська деталь дешевша за нашу зарплату. Смішно, що вільна торгівля працює лише в один бік.
Я вже чула про «захист сталевого ринку» — і де він? Нинішній відрізняється лише тим, що тепер дірку в бюджеті не прикриєш вільною торгівлею.
Мінус пів мільйона місць — і раптом прозріли.
Оце так відкриття. Німеччина двадцять років виносила промисловий потенціал за ковдру, а тепер «змінює підхід». Я вражений глибиною аналізу. Коли заводи закриваються, а робочі місця тануть, раптом з’ясувалося, що вільна торгівля — не релігія. Скільки ще треба втратити, щоб дійти до очевидного? Тепер це назвуть стратегічним рішенням і дадуть премію за далекоглядність.








