Ага, знову обіцянки “не чекатимемо”, а потім тихо чекаємо наступних виборів і п’ять років на поправки. Пам’ятаємо, як у 2021-му з інфраструктурним пакетом теж клялися, що все буде швидко. Цей відрізняється хіба тим, що тепер хочуть обійтися без голосів, а це ще гірше.
Чотири відсотки за квартал, в якому продажі «вище очікувань». Тобто ринок радів тому, що компанія просто не провалилася так, як боялися. Планку опустили заздалегідь, а потім перестрибнули її на сантиметр і влаштували оплески. Дивишся на таку новину і думаєш: якщо це і є святкування, то я вже не розумію, за що в нас тут можна платити гроші.
Росія відмовилася продовжити перемир’я — зовсім несподівано, мовляв, гуманітарна пауза була лише для фотографій. Наступні три дні буде те саме: обстріли, евакуація на останньому дихові і ще одна заява про «готовність до діалогу».
Ну звісно, актор допоміг фільму. Хто б сумнівався. Колись у кіно знімали фільми з сюжетом, а тепер нам продають історії, як бородатий дядько з «Зоряного шляху» врятував кіно від закриття. Це ж не новина, це сезонна рубрика: режисер згадав, зірка погладила по голові, усі розчулилися. Найдивніше, що таких текстів виходить більше, ніж глядачів у залі на самому фільмі.
Пам’ятаєте, як минулого місяця «ворожий дрон» виявився птахом над Троєщиною? Цього разу хоча б дівчинка справжня, тож ніхто не скаже, що все обійшлося.
Пам’ятаю 2022-й: теж «рекордні прибутки» і теж обіцянки. Тільки цього разу війна з Іраном, а не наша.
Ну звісно, релігійна комедія від продюсерів «Землі обітованої» — ще один серіал, де сміються лише ті, кому заплатили за сміх. Прем’єра 2027 року, а вже відчуваю, як мене відправляють на богослужіння з попкорном.
Прогноз вверх через стіки, а скільки людей від цього хворіє, компанія в заголовку не пише. Покажіть хоча б розбивку по регіонах, бо без неї це просто гроші на крові.
Ой, та знову той самий сценарій: кожен звіт — “революція”, а через пів року тихо зливають ринок.
Хто тепер заплатить за те, що мільярд піде акціонерам, а не мешканцям?
Ну звісно, Харків і Вінниця знову “несподівано” під дронами. Хто б сумнівався, що вночі в нас буде рутина, а ми тут удаємо, що це подія.
Головне тут — «з 130 до 1550 магазинів за 25 років» і при цьому «найбільший спеціалізований ланцюг Halloween». Цифри красиві, але ними ніхто не міряє. Скільки з цих 1550 точок реально працюють більше двох місяців на рік? Скільки орендовані на пару тижнів у жовтні в порожніх торгових центрах? Рахувати «магазини» однаково — це як називати кіоск на вокзалі мережею. Бракує незалежного погляду: звітів, аудиту, хоча б порівняння з виручкою конкурентів.
Ага, ще одна компанія «залучила кошти» і тепер полює на наші гроші. Пам’ятаю схожі історії, де закінчилося пшиком: та сама схема, тільки назва інша. Цього разу хіба що в мене вже нема терпіння це читати.
Британський експерт знову назвав найкращого надважковаговика. Мене завжди цікавило: за яким критерієм — за кількістю поясів чи за зручністю для букмекерів? Коли Усик зібрав усі титули, чомусь саме в Британії знайшовся «експерт», який усе перерахував по-своєму. І чому його слово важить більше за рішення суддів? Питання риторичне. Як і черговий бій, до якого думку підігнали заздалегідь.
Десять років боротьби з онкологією, а збір зупиняють у серпні — коли всі на морях, а гаманці порожні. Логіка рівня «так склалося».
Голодування віцепрезидентки Європарламенту — це жест. Гарний, фотогенічний, абсолютно ні до чого не зобов’язує Москву. Щоб я повірила, що це щось змінить, мені бракує трьох речей: механізму, яким їжа й ліки поїдуть через окупований берег, гарантій, що коридор не обстріляють, і хоч когось у Кремлі, хто злякається чийогось пустого шлунка. Немає ні першого, ні другого, ні третього. Є заява. Заява не годує.
Новина? Серйозно? Хетфілд сказав, що сцена — для музики, а не для політичних гасел. Це було зрозуміло ще з часів, коли Metallica грала, а не виховувала. Але ж треба зробити заголовок і зобразити одкровення. Сорок років людина грає метал — і раптом «критика колег». Дивовижно, що хтось узагалі чекав іншого. Сцена без лекцій — уже сенсація. От дожилися.
Тридцять мільйонів за лаву запасних — блискуче вкладення.
У мене на заході вже, певно, треба будувати бункер із соломи — смішно, бо навіть укриття досі з картону.
Два трильйони доларів випарувалися за день, і всі раптом згадали про «побоювання щодо центрів обробки даних». Це ж смішно: ще вчора ті самі люди аплодували будь-якому слову про ШІ. А тепер ринок б’ється в істериці через політику, яку ніхто ще не ухвалив. Цікаво, хто з інвесторів насправді знав про ризики, а хто просто панікує разом з усіма?