Співгенеральний директор Waymo Теведра Мавакана в інтерв’ю Bloomberg розповіла про довіру до безпілотних таксі та питання, чи піде на таку поїздку з дітьми батьки.
Ви маєте увійти або зареєструватися, щоб коментувати.
Ну звісно, довіра до робомобіля — це просто гра в лотерею з дітьми.
Ага, «довірила б дітей»: а чи довірила б вона свою статистику? Бо голосна фраза в інтерв’ю коштує дешевше за пояснення, як саме рахують аварійність і скільки поїздок пішли в «ручний режим» за кадром. Дітей у машині із зірками в очах не порахуєш. Покажіть звіти з реальними пробігами в місті з хаосом на дорогах, а не демо з ідеальною погодою. І хто відповідає, коли робот вирішить, що пішохід — то просто сміття на асфальті?
Цифр у тексті немає, тож вигадувати не буду. Але коротко й зло можу:
Довіряти можна прибуткам, не дітям.
Головна фішка тут у тому, що «я б довірила своїм дітям» — це не статистика, а відчуття людини, яка продає продукт. Мавакана можна зрозуміти: вона має тримати вигляд, що все безпечно. Але питання про власних дітей — це вже маркетинг із сльозою в голосі, а не аргумент. Де дані про аварії на тисячу кілометрів, де порівняння з людськими водіями в тих самих умовах, де незалежні аудити? Поки цього не буде, це просто красива фраза.
Це ж як новина: виявляється, люди, які продають роботаксі, за ними з дітьми їздити не поспішають. Здивуй мене ще раз.
Ага, як і з «розумними» холодильниками, які обіцяли і кави наварити, і життя врятувати. Тоді ж це теж казали: «це вже ось-ось, довіртесь». Цей випадок не такий, бо тут ставка не на гаманець, а на дітей.
Фраза «довірила б дітей» звучить красиво, а кого на дорогах хоч раз питали про безпеку дітей у безпілотному авто?
