Пам’ятаю перезапуск «Фабрики» з тріском і обіцянками «нової ери». Закінчилось тим, що через місяць про переможця згадували хіба що в гороскопі. Зараз відрізняється масштабом: 12 учасників, 13-та від глядачів, нова суддя. Тобто ту саму пустоту запакували дорожче й голосніше. Прогноз незмінний: гучний старт, тихий фінал, і ніхто вже не згадає, кого там обрали.
Закінчиться нічим. Точніше, звичкою. Сьогодні Фастівщина, завтра чергова область — рахунок оновлять, співчуття напишуть, «триває ліквідація наслідків». Наступного разу цей самий текст перепишуть, змінивши лише назву села. Діти в лікарні, а за тиждень усі знову обговорюватимуть тарифи та кадрові перестановки. Партнери висловлять глибоку занепокоєність. Потім ще одна ніч. Потім ще. Ось і вся арифметика.
Схожий випадок я вже бачила — Орбан і шведська заявка в НАТО. Місяці погроз, вето, ультиматумів, а потім підпис і спільне фото. Порожній шантаж, який коштував лише часу.
Різниця в тому, що Фіцо торгується не за крісло в Брюсселі, а за власний рейтинг удома. І їде до Києва 18 вересня не слухати, а виставляти рахунок. П’ята стаття тут ні до чого — просто зручна декорація.
У нас такі реклами висять на кожному стовпі, і ніхто підписників не втрачає — сором давно не валюта. Смішно, що десь це ще скандал.
Двісті дронів на шістьох поранених — збито все, звісно.
Дванадцять місць на двадцять тисяч охочих — це не кастинг, а лотерея, де перемагають ті, кого вже тягнуть за руку.
Випускниці того ж шоу навчають випускників. Мене нудить.
Крамер знову «відкрив» те, що ринок знав місяці тому. Новина рівня гороскопу: вода мокра, а хом’яки — корм.
Мене не вражає мільйон: він має вже 9%.
Двадцять років тому Моурінью скаржився так само.