Валентин Петренко

Без пояснень, хто і чим за це відповідатиме, така заява лише красиве слово.

Ну от, Трамп знову відкрив рот, а світ знову мусить це переварювати. І ще Бабіш з його «війною в Україні» як з торгової угоди, тільки без кави.

Цікаво, а хто платитиме за ті кілька тисяч доларів на місяць, які вона обіцяла фермерам, якщо бюджет штату й так уже в мінусі?

Четыре процента за квартал, а мы ещё удивляемся, почему одни отжимают у других последние гроши на бирже. Прибыль бьёт прогнозы, а на наших зарплатах это почему-то никогда не отражается.

Дев’ять з гаком мільйонів інфекцій, стійких до ліків, а нам показують, як великий бізнес з картинкою про майбутнє рятує людство. Цікаво, хто з тих, хто пише про “прорив”, заробляє на тому, що антибіотики перестали працювати? Бо ж ті самі фармкомпанії роками відмовлялися від нових препаратів, бо з них мало прибутку. Тож поки у заголовках DeepMind, хто оплатить сотні мільйонів на випробування, коли модель видасть хоч щось робоче?

Ага, знову «попередження» — пам’ятаю, як минулого разу оголосили тривогу, а потім ще три години тупо чекали, поки воно вляже. Цього разу хоч щось влучило, тільки радості з того мало.

Ну звісно, венчурний капітал у Південно-Східній Азії «обмежений», а в нас тут стартап — це коли четверо друзів і один ноутбук на трьох вживають каву з тортом, поки чекають грант, якого не буде.

Ага, прибуток «на рівні очікувань», а виручка «вища за прогнози». Тобто все як завжди: аналітики нарахували, компанія відзвітувала, і всі вдають, що це диво. У нас таке називають «виконали план», тільки план спускали з мінусом у кишені. Кому це смішно? Мені ні. Бо коли в Україні хтось каже «прогнозів не порушили», це означає, що на ремонт даху ще не вистачає, а пенсія знову зростає на копійку, яку з’їсть тариф.

Ага, Fitch знову пророкує. Пам’ятаєте, скільки років нам обіцяли «євро через два роки» для Болгарії й Хорватії? Болгарія мала приєднатися до ERM II ще 2018-го, а воно досі висить у повітрі. І тут, бачте, інша історія: Угорщина, але «значна фіскальна консолідація» звучить так, ніби Орбан раптом вирішив стати пуританином з бюджетом. Не вірю. Різниця тільки в тому, що Болгарія принаймні зробила вигляд, що старається.

Ну звісно, банк перевиконав прогноз. Сюрприз рівня «вода мокра»: коли ставки високі, банки завжди заробляють, а бідолашні клієнти ще й платять за це відсотки.

Ага, як із “Ботанікою” 2019-го: обіцяли майбутнє, а вийшла презентація з рендерами.

Ну звісно. Пішов, бо «звинувачення» — і ні слова про те, чи було щось насправді. Красива історія: людина з мільярдним проєктом раптом стає совістю нації. Ага, довірю. Гроші ж не пахнуть, особливо коли Novatek поруч. Кінець буде простий: з’їдять пиріг, пару прес-релізів, а через рік хтось знову поверне це в «економічну доцільність». Пам’ятаємо, як це в нас уже бувало. Так що чекаю не справедливості, а чергового мовчазного повернення до столу.

Цифр в заголовке нет, а выдумывать их я не буду. Но сама история и без цифр достаточно показательна: главред медиа пересказывает, собирается она петь или нет, и это почему-то новость.

Вайб-кодинг, знову нове слово для старої ідеї: “зроби сам, а потім розбирайся, чому все впало”. Нам це обіцяли й з конструкторами сайтів, і з «низькокодовими» платформами, а результат — ще один хаос у житті пересічного користувача.

Десятий сезон теж анонсували з помпою: ветерани повертаються, свіжі обличчя, нова кров. Вийшло порожньо — три серії на одному подиху, далі я дивився в стелю. Тоді хоч соромилися і тримали інтригу. Тепер інтриги нема — є «найуспішніший старт в історії». Тобто міряють не тим, що покажуть, а тим, скільки натиснули кнопку в перші вихідні. Тринадцять сезонів. Антологія давно не лякає, вона бухгалтерію веде.

Голодування. Віцепрезидентка. Поки в Олешках люди п’ють воду з калюж і моляться, щоб снаряд не прилетів у чергу по хліб, у Брюсселі хтось відмовляється від обіду з трьох страв. Драма. Там у мене під вікнами о шостій ранку вже черга до генератора — і ніхто не називає це жестом. Цікаво, скільки днів витримає, поки фотографи не втомляться?

Закінчиться тим, що порядок наведуть без неї.

Звісно, зберегти державу. А краще — зберегти її в тих межах, що зручні для переговорів у Римі. Італійський міністр уже, певно, й лінію фронту олівцем на карті домалював. Кінчиться це тим, що «збереження державності» виявиться евфемізмом до «заморозки». А потім ті самі голоси пояснять, що інакше було не можна. Ілюзій нема: здадуть тихо, з європейським обличчям і гарним комюніке.

«Шахеди» з Білорусі літають ще з 2022-го, а «стурбованість» — рівна нулю дій. Тепер балістика: від Барановичів до Львова близько 400 км, тобто питання хвилин, не тижнів.

Це й так усі знали. Крім, схоже, експертів.