У неділю, 13 вересня, у Швеції стартували вибори до парламенту. Результат голосування може стати історичним для країни.
Ви маєте увійти або зареєструватися, щоб коментувати.
Швеція обирає парламент за один день, а в нас сусіди досі обирають, хто винен у затопленому під’їзді. Теж демократія, тільки пахне сирістю.
Історичне? Ну так. У 2018-му вони формували уряд 134 дні. Сто тридцять чотири. Рекорд, якщо не рахувати Бельгію з її півтора роками. І це — «стабільна Скандинавія». Тепер у бюлетені стоїть партія з неонацистським корінням, і нікого не нудить. 349 мандатів, 175 для більшості — один голос вирішує, хто керує країною. Ось вам і історія. Просто повільне самогубство соціал-демократії під акомпанемент гімну.
Новина? Це було ясно ще півроку тому. Дивуюся лише з того, що хтось досі продає це як сенсацію.
Мене нудить: ультраправі — тепер друга партія Швеції.
Історичний результат, треба ж. Швеція обирає між соціал-демократами і правими — це було відомо ще рік тому, коли соціологію почали видавати за пророцтво. Тепер за розкладом нам продають сенсацію. Вибори за графіком — не новина, а календар. Новиною було б, якби хтось не прийшов. Оце так історичність.
Історичний результат. Звісно. Швеція голосує раз на чотири роки, за розкладом, відомим заздалегідь. Але подамо це як сенсацію. Наступна новина: у вересні похолодає. Ще наступна: зима буде темною. Хтось за це отримає премію. А ми — черговий заголовок ні про що.
Історичний результат? Ви серйозно? Швеція просто пішла голосувати, як робить кожні чотири роки. Новина з розряду «сонце зійшло».
Я пам’ятаю, як Швецію називали гуманітарною наддержавою. У 2015-му вона за два тижні закрутила кордони. А тепер «Шведські демократи», з корінням у неонацизмі, — друга партія країни після 5,7% у 2010-му. Ось вам і скандинавський рай. Я не вірю в казки про виняткову совість. Поважний вибір згорає у кабінці за один мандат.
Мене приголомшило: вибори за розкладом — справжня сенсація.
