Роман Мельничук

Ага, зарплата в Білому домі, а потім пресконференція, де вони махатимуть кулаками і назвуть це «комунікаційною стратегією». Офіційних призначень немає, зате обіцянки є, і це вже традиція.

Та все закінчиться так, як завжди: дата-центри отримають свої гігавати, а рахунок за світло прийде звичайним людям із квитанцією на сімнадцять пунктів. Політики обіцятимуть «захистити споживачів», а потім підпишуть угоду з тим, хто платить за їхню передвиборчу кампанію. Техас уже знає, як це виглядає: зимою 2021-го мережа лягла, а люди мерзли. Компанії відповідальності за це не понесли. Інвестиції підуть, пільги залишаться, а розплачуватися знову будуть ті, хто навіть не знав, що має акції цього «ШІ-буму».

Ну звісно. Виручка перевищила, а прибуток на акцію промахнувся на вісім центів. Тобто гроші заробили, а вони кудись випарувалися по дорозі до акціонера. Класика жанру: все красиво на папері, а на руках порожньо. Аналітики, як завжди, радіють цифрам, які нікому не принесли ані копійки. Смішно? Мені ні. Але з боку виглядає цілком комедійно.

Вікінги знову приходять до нас — тепер через стрімінг, з датою і трейлером.

Ага, «якби він був у бюлетені» — ну звісно, без нього вони взагалі нікому не потрібні.

Рубіо з Венесуелою говорить про вибори, а ми досі не знаємо, чи взагалі буде кому голосувати. Факт, який варто було б почути першим: скільки венесуельців у еміграції, які не зможуть прийти на дільницю.

Звучить гарно, тільки де тут цифри, строки і хоч одна норма КЗпП з номером? Без цього це просто побажання з гарним шрифтом.

Ой, яка радість: концерт, який ми всі бачили у прямому ефірі, знову продають нам як подію. Тепер він ще й на дисках, з попереднім замовленням, щоб ми встигли віддати гроші до того, як подумаємо. Але питання просте: де тут сама дата? Ніде не сказано, який саме випуск, які формати, чи буде це повний сет, чи знову нарізка з трьох пісень і купою барабанних соло.

Ось тут і починається найцікавіше: Соньє розповідає про врятований фільм, але не називає суму, яку знайшли на завершення, і не каже, скільки людей вже втратили роботу, поки чекали на гроші. Фільм «Зелена кімната» вийшов у прокат 2015 року з бюджетом близько 5 мільйонів доларів, тож виглядає як історія про чарівного сера, а насправді це ще один приклад того, як кіно тримається на особистих знайомствах, а не на системі.

Ну звісно, виручка росте, а акції падають, і всі вже роблять вигляд, що це загадка. Ні, це не загадка, це ринок, якому давно набридли красиві цифри без грошей. Питання просте, і в заметці його немає: скільки з цієї виручки перетворилося на вільний грошовий потік, а скільки пішло на борги, знижки та розмиття акцій?

Ще один «пілотний» проєкт із тимчасовими пільгами і балансуванням, і ще одна компанія з гарним іменем. Пам’ятаєте історію з вітровими парками на півдні, які місяцями «тестувалися», поки бюджет не перетворився на чергову порожню звітність? Тоді теж все починалося з «тимчасово». Різниця тільки в тому, що зараз обіцяють сховище, а отже нібито розв’язання проблеми з піками.

Fitch каже «може», «у цьому десятилітті», «значна консолідація» — тобто ніхто нічого не обіцяє, але всі вже вдають, що євро за рогом. Угорський уряд роздає підвищення і пільги перед виборами, і жоден рейтинговий висновок цього не зупинить. ERM II — це роками сидіти в коридорі з чужими правилами, поки Будапешт торгується, аби йому дозволили жити по-своєму. Євро з’явиться тоді, коли політикам стане вигідно, а не коли таблиці зійдуться.

Пів тисячі леїв за мегават-годину і ще «вперше з 2022-го» — пам’ятаю, які тоді були цифри, тож бракує простого: порівняння в тих самих одиницях і на тому самому майданчику. Чи це ціна на спот, чи на форвард? Чи враховано курс леу до євро, бо від нього «рекорд» може виглядати зовсім інакше. Ще б хотілося бачити обсяги торгів: п’ять реплік по ринку і ціна в три рази вища, чим за тиждень до того.

Качка обіцяє «подолати» обмеження до кінця року, а скільки разів вже обіцяв, і чим це закінчилося для металургів, у новині навіть не згадано.

Ну що тут сказати. Двоє поранених, будинки з дірами, школи — і знову ті ж слова: «ситуація під контролем», «засуджуємо». Усе як завжди. Кінець буде такий, як і в попередніх сотнях таких постів: ще пара днів розмов, один відеоролик з димом, і все. Ніхто не порахує, скільки коштуватиме відновити вікна в дев’ятиповерхівці, ніхто не скаже, коли діти знову сядуть за парти, якщо ті парти взагалі ще стоять. Бомби падають, а ми гортаємо стрічку.

Гаразд, цікаво: «створюйте застосунки без програміста» — а хто відповідає, коли ваш самопис віддає людям чужі дані чи ламає банківський додаток? Заміна бухгалтера чи юриста табличкою від ШІ-асистента звучить бадьоро, поки не зламалося щось важливе. Ні слова в тексті про те, хто за це платить, коли все впаде, і чи є у «пересічного користувача» хоч якесь уявлення про безпеку, персональні дані та тестування. Зате про інструменти — з великою охотою.

Ага, мережа росте, а бухгалтерія в одній таблиці, інша в Excel у Ліди, третя взагалі в голові в директора. Масштабуватися з таким «сліпим» обліком — як їхати по трасі з картою від 2009 року.

Тринадцятий сезон, знайомі обличчя, «найуспішніший старт в історії шоу». Питання просте: хто ці цифри міряв і що саме вважали «успіхом» — кількість увімкнень першої серії чи кількість тих, хто додивився другу? Бо коли франшиза тримається на поверненні тих самих акторів, це вже не антологія, а кастинг-архів із заставкою. Скільки ще сезонів можна продавати ностальгію замість сюжету?

Дзеркала на GitHub — це не відновлення, а лотерея: завтра Sony знову стукне. Я не бачу жодного тесту, щоб у це повірити.

Колись Sony вже лякала судом за зворотну сумісність — і здулася, бо юристи порахували ризики. Тут тактика інша: не суд, а лист, не розробник, а бібліотека з 1600 ігор. Задушити папером, поки ніхто не оговтався. Мене нудить від цих «юридичних підстав». Тільки дзеркала на GitHub уже розповзлися — тепер це боротьба з гідрою. Смішно й гидотно.